Песнь о писанке

Часть 1.

Удивительно, как мы по-другому стали видеть все, что нас окружает. Раньше наши предки выходили на свой двор и видели бесконечную степь, широкую реку, простор неба… И писанки были такие же – если цветок, то один, на все поле, если квадраты (символ поля), то размера немалого, если точка, зерно (символ души человеческой), то видно его хорошо.

А что окружает нас сейчас? Квадратные окна очень многоэтажных домов, за которыми видны заводские трубы, берег реки, на котором стоит множество громадной техники, квадратные лифты, прямоугольные помещения и вокруг стены, стены, стены… И что же видит современный человек в старинной писанке? Он видит в ней техногенность, он не видит в ней поле, зарю, не видит в ней зерно. Решетка уже не ассоциируется со вспаханным полем, она ассоциируется с какими-то техническими постройками… Мы разучились видеть Бога в Его творениях. Мы видим вокруг себя и во всем только творение рук человеческих.

Современному человеку, забывшему Бога, прагматичному и техногенному, совершенно непонятно, зачем она, писанка, нужна. Никакого практического применения ведь ей найти невозможно. «Из нее даже солонку не сделаешь!» А зачем из нее солонку делать? Ведь писанка – это своего рода песнь Господу Воскресшему.

Пишут писанку воском по белому яйцу  – символу чистоты и воскресения. Пахнет растопленный воск необыкновенно. Он пахнет писанками, и уже много лет, когда я слышу этот запах, я понимаю – скоро Пасха. И сердце радуется в преддверии Пасхи, и руки стараются писать лучше, и душа поет.

Начинаешь писать писанку и никогда не знаешь, какая же она получится в конце концов. Снимаешь с нее воск и понимаешь – вот оно чудо Божие, потому что не твоими руками, а милостью Божией она писалась.

Тысячу лет на нашей земле люди встречали весной Пасху Христову после сорокадневного поста и молитвы. Это такое время года, когда еще не надо сеять и уже не надо убирать урожай. В это время надо готовиться к весне, к новой посевной, к возрождению жизни. Великий пост – время молитвы, раздумий, тишины сердечной. Это время подготовки к Празднику Праздников, Торжеству из Торжеств – великой Пасхе. Успеть за это время надо много: прочитать все Евангелие, причаститься, пособороваться, душу очистить, дом вымыть, вычистить, а у хозяйки еще одна забота – писанки написать.

Во все времена все лучшее посвящали Богу, именно потому и писали писанки на яйцах благородных птиц – лебедей, журавлей. Плохой хозяйкой считалась на Украине та девушка, у которой на Пасху не было писанок. Учились этому с детства и передавали из поколения в поколение это умение. Те, кто не умел хорошо писать, обращались к мастерам, у них покупали, им заказывали. Писанку надо расписать с любовью и подарить любимым, близким к святой Пасхе. А подаренную вам положить в красный угол, к иконам, как память о Пасхе и о тех, кто эту писанку подарил.

Хорошо, что еще жива эта традиция на нашей земле. Не все знают и умеют, но это не беда – всегда есть возможность научиться. Приходите к нам в кружок «Катеринославська писанка», мы научим, покажем и расскажем о писанке все, что знаем.

Нашему кружку 10 лет

Десять лет – это немалое время. И за эти годы многие наши прихожане успели научиться искусству писанкарства. В основном, это были дети. Но сейчас они уже выросли. Не все продолжают писать писанки к Пасхе, что меня огорчает, но они это умение получили и, думаю, смогут научить своих детей.

Ежегодно к Пасхе оформлялась выставка писанок, написанных кружковцами, а последние четыре года по благословению настоятеля храма протоиерея Гергия Вольховского, писанки украшают иконостас, лампады, колонны храма.

Дважды работы наших воспитанников занимали призовые места на Всеукраинском конкурсе «Воскресни, писанко!». Писанки кружковцев были преподнесены в подарок Святейшему Кириллу, Патриарху Московскому и Всея Руси в день его приезда в Днепропетровск летом 2010 года, Святейшему Феофилу III, Патриарху Иерусалимскому (подарок преподнесли наши паломники), они отправились в Германию на дни Украины, есть наши писанки и в Италии.

Конечно, мы работаем не для наград и призов, Главное для нас – сохранить и развить традицию, дать почувствовать людям, как это прекрасно – творить с помощью Божией своими руками. Сейчас очень ценится все, что сделано руками. Пусть даже сделанное не очень идеально. От наших рук и от нас требуется человеческое тепло, душа, вложенная в это изделие.

Много о писанке можно говорить и рассказывать о символике, но самое лучшее – попробовать написать самому. Это чудо не сравнимо ни с чем. И пусть даже линии получились чуть-чуть корявые, пусть не очень правильно удалось повторить рисунок, но писанка родилась – и радует душу, и славит Христа!

Хочется вспомнить и поблагодарить всех, кто начинал это дело в нашем приходе: семья Датченко, Юлия, Александр, Артем и Любовь, Егоров Игорь, Чернобай Олег и Ольга, а теперь пишет и их дочь Анна, Шумский Вадим, Толоконников Игорь, Прокудины Эльвира и Юлия, Ткачук Ксения, Татьяна, Александр и Виктория, Фоменко Маргарита и Роман, Фурсовы Лариса, Инна и Алена, семья Соломоненко, Галина, Александр и Дмитрий, Мищенко Татьяна и Мария, семья Науменко, Людмила, Анна и Виктория, и еще много-много увлеченных этим делом, заболевших писанкой детей и взрослых.

Удачи вам и вдохновения! Старайтесь очень бережно относиться к традиции писанки, к традиции узоров, цвета. Вариантов писанок существует такое множество (наши прабабушки для нас постарались), что каждый сможет найти что-то близкое для него. Не старайтесь сразу, с первых же шагов, стараться сделать что-то свое, попытайтесь научиться сначала делать так, как делали наши бабуси, постарайтесь постичь смысл того, что они делали и почему именно так. Тогда и ваши авторские писанки смогут занять достойное место среди этих миниатюр.

Бог вам с помощь!

Часть 2.

Совсем недавно я услышала о том, «что писанки в нашем городе нет и никогда не было». Так считают на уровне городских и областных властей. Да, у нас город «чугуна и стали». Но в селах женщины и девушки писали писанки так же, как и везде на Украине. Ведь не могла же только Екатеринославская губерния быть исключением из традиции всей Украины!? Активно создавалась промышленность в нашем городе, и все рукотворное отходило на второй план, забывалось. Так произошло и с писанкой. А потом начался советский период и писанка, как часть религиозного культа, искоренялась, выкорчевывалась из памяти людской, но…

Но в нашем Историческом музее сохранились образцы писанок, которым более 100 лет. Эти писанки были собраны академиком Д.И.Яворницким по селам и пережили эвакуацию фондов Исторического музея в Великую Отечественную войну. Из огромной коллекции писанок (более 350 экземпляров) до нас дошли только 18. И сейчас мы имеем возможность их увидеть, скопировать, передать нашим ученикам.

Десять лет назад прихожанка нашего храма Юлия Валентиновна Датченко открыла для нас, прихожан этого храма, писанку. Своим энтузиазмом и мастерством она вдохновила самых творческих из нас на занятие писанкарством. Это стало началом нашего кружка, который позже стал называться «Катеринославська писанка».

Юлия Валентиновна работала над созданием коллекции копий сохранившихся писанок для Исторического музея, а в феврале 2011 года была издана небольшая книга «Писанки Катеринославщини», в которой Юлия Валентиновна рассказывает о традиции писанкарства нашего края и об образцах писанок из коллекции Д.И.Яворницкого.

К писанке каждый человек относится поразному. Для когото (например, для историков, этнографов, краеведов) писанка – предмет искусства для изучения, для когото– наша традиция, которую нельзя забывать, но надо сохранить и передать следующим поколениям, а для когото возможность сделать подарок к празднику своими руками самым дорогим и близким людям. И, глядя на писанку, которой уже больше 100 лет, понимаешь, что хотела сказать мастерица. И мы, сегодняшние писанкари, хотим так же, как и сто лет назад, восславить Господа Воскресшего и с радостью возвестить: «Христос Воскрес!»

Книга Юлии Валентиновны – это и историкоэтнографическое исследование, и методическое пособие для учителя, и практическое пособие для всех желающих научиться писать писанки. Сегодня мы представляем вашему вниманию отрывки из этой книги. Вдохновляйтесь и пишите!

Христос Воскрес!

Христос воскрес! Слова, від яких стає світло і радісно на серці! Слова, які для кожної людини дають надію на вічне життя! Слова, які випромінюють любов!

У житті кожної людини є свято, на яке чекаєш, до якого старанно готуєшся і яке не тільки скрашує буденне життя, а дарує настрій, радість і щастя. Для християнина таким святом є Великдень!

До свята готувалися заздалегідь. Кожен прагнув зустріти достойно Великий день Христового Воскресіння! Сорок днів посту, що передують Великодню, даються людині для підготовки тіла й душі до Свята Свят. У ці дні люди намагалися перебувати постійно у молитві, простити один одному образи, обмежували себе у їжі, наводили порядки у господарстві.

Для українців також особливими були дні Великого посту, бо розпочиналося таємниче дійство… У кожній сім’ї починали писати писанки!

Писанка увібрала в себе красу й гармонію всесвіту, сконцентрувала уявлення наших пращурів про побудову світу, його розвиток і досконалість. Саме писанкові взори передають прагнення й побажання людини, любов до Бога й до землі.

Писанки святили у церкві й після цього жертвували на храм, дарували священику й обдаровували своїх рідних і близьких. Так, хрещена мати обов’язково дарувала писанку хрещеникам, дівчата дарували писанки парубкам, висловлюючи свої почуття. Писанки клали й на могили померлих, вірячи, що їх душі теж радіють Великодню, це приносить їм полегшення на тому світі.

Українці щиро вірили, що писанка має чарівну силу. Це була первісна молитва про добрий урожай, любов, здоров’я, яка записувалася певними знаками на яйці. Велику увагу приділяли таким віруванням етнографи й історики, записуючи їх у різних регіонах України. Так, можна дізнатися про добру силу писанок у працях М. Сумцова, С. Кульжинського, В. Щербаківського, С. Килимника, О. Воропая, О. Білоус, З. Сташук, В. Манько та інших дослідників.

Яйце з давніхдавен було символом життя. Одвічне прагнення краси породжувало у людини бажання прикрасити узорами різні речі. Писанки є надзвичайними, і все, що на ній зображене містить в собі символічне значення. Символи творилися з прадавніх часів, і тому ми спостерігаємо спільні риси трипільських орнаментів і писанкових елементів. Символ виходить за рамки індивідуального в універсальне і відповідає життю Духа.

Слово «символ» у перекладі з грецької мови є «знак, прикмета, за якою можна впізнати». Християнське мистецтво споконвічно було символічним, містило безліч знаків, що мали глибокий духовний зміст. Зображення були наочною проповіддю, яка складалася з простих знаків і образів, що несли глибину Благої вісті, значення Хресної смерті й Воскресіння Христового, пояснювали такі поняття, як добро і зло, життя і смерть, спасіння й загибель, гріх і святість, брехню й істину.

Образи, які використовували перші християни, увійшли в символічну мову мистецтва Візантії, Київської Русі, Європи й усього християнського світу. Пізніше вони утвердилися в духовній літературі.

Отже, вивчаючи твори усної народної творчості, декоративного мистецтва, необхідно навчитися розуміти символи, в яких закладені знання та глибока віра наших предків. Томуто з великою радістю даруючи писанку, почуємо «Воістину воскрес»!

Першим дослідником писанок нашого краю був етнограф Микола Федорович Сумцов (1854–1922). У 1889 році в 76у номері «Харківських губернських відомостей» він звернувся до громадськості проханням надати повідомлення про писанки та запропонував програму збирання й опису писанок. Стаття була передрукована у багатьох виданнях Російської імперії, а також у Польщі й Сербії.

Внаслідок публікації вчений одержав багатий матеріал – 31 письмове повідомлення і понад 2800 писанок із 8 губерній і з Болгарії. Із Катеринославщини свої спостереження надіслав етнограф Іван Іванович Манжура, 16 писанок привіз студент Бодін. Згодом Сумцов подарував колекцію музею Харківського університету, а малюнки з її взірців надіслав 1897 року приватному музею Катерини Миколаївни Скаржинської (18531924) в Лубнах.

Початок створення колекції писанок у Дніпропетровському історичному музеї пов’язаний із збиральницькою діяльністю Д. І. Яворницького(19021933), який очолив у 1902 році Катеринославський обласний музей ім. О. М. Поля (тепер Дніпропетровський історичний музей). Важливою подією на Катеринославщині стало проведення у 1905 році ХІІІ Археологічного з’їзду. На з’їзді була репрезентована збірка писанок (подарованих добродіями І. М. Бойє, В. В. Клейн та іншими) й експонатів із експедицій по губернії 19041905 років. За дорученням академіка Д. І. Яворницького, було впорядковано й описано колекцію писанок. Каталог Катеринославського обласного музею ім. О. М. Поля (1905 р., 1910 р.) року не вміщує ілюстрацій, проте фіксує 239 писанок. За 14 років музей придбав понад 100 писанок. Переважно писанки Катеринославського та Олександрівського повітів Катеринославської губернії та Миргородського повіту Полтавської губернії. Відомості про подальший етап формування колекції відсутні, тому що документація і фонди музею зазнали значних втрат за часів Великої Вітчизняної війни під час окупації в 19411943 рр. На сьогодні в Дніпропетровському історичному музеї збереглося лише 12 українських взірців достеменно місцевого виробництва.

Для писанок Катеринославщини характерними є елементи рослинного характеру «Півонія» й «Гвоздика», рослинно-геометризованого: «Лицьове хрещате дубове листя», «Барильце із сторчовою рожею», «Тюльпани», «Квітчатий хрест із гвоздиками та карлючками», «Лицьова повна рожа» та «Клинчаста рожа» й геометризованого: «Криві паски з хрестами», «Хрестова», «Сорок клинців», «Дороги» ( «стежкова»).

На початку ХХ ст. писанки були звичайним явищем у селах краю. Писанки виготовляли українці, греки, болгари, волохи (або валахи, як називали православних молдаван), росіяни ж віддавали перевагу крашанкам (крім вихідців з Воронезької та Курської губерній). Загалом, усі переселенці несли на нові землі свою духовну й матеріальну культуру. Щось перетворювалося на інше під впливом оточення, а щось лишилося стабільним, начебто законсервувалося у часі. Тому в народному мистецтві українських земель пізнішого заселення можна побачити новітні, так і дуже усталені, навіть архаїчні форми, вже призабуті навіть у місцях виходу переселенців.

Сьогодні для привітання рідної і близької людини можна вибрати гарну листівку, в якій записати якнайкращі побажання. Але, замислюючись над життям наших предків, розумієш, що у них так само існувало прагнення висловити свої привітання. Можливо писанка і виконувала подібну функцію. Писанку написати – любов посіяти… Кожна рисочка й крапочка на писанці мають величезне значення.

Тож почати писати писанки є необхідністю для свідомої людини, яка прагне духовного вдосконалення. Вишуканість писанки приходить з часом, коли наполегливо й постійно працюєш, коли писанкарство стає частиною життя. Усе створене з любов’ю дає і самому творцю, і оточуючим велику насолоду і радість. Тож творімо писанку!..

Ми вивчаємо традиції наших предків і зберігаємо їх, щоб зуміти пізнати світ і самих себе. Молитвою наші предки розпочинали день і готувалися до сну, будьяке діло починалося зі слів: „Господи, помилуй,благослови!” Преподобний Никодим Святогорець напучував: „Увесь день повинен намагатися тримати себе так, як на молитовному правилі – щоб це підтримувати, не забувай, що перед Богом ходиш і його десницею тримаєшся… і, маючи це в думці, будьяке діло своє – і велике, і мале – твори, як Бог того хоче, у Нього проси на те благословення і на славу імені Його привертай”.

Щоб писанка була гарною, щоб принесла радість і втіху, щоб лінії лягали рівно, а барви були яскравими, варто розпочати це діло з молитви.

Так народжується диво…

Необхідно зберегти народне начало у писанці, зберегти її символічність, природність. Прикро, коли писанка починає виблискувати наліпками чи неприродно яскравими стрічками.

Нехай зерно любові, яке криється у писанці впаде у Вашу душу! Ви почнете змінюватися: станете щасливішими, добрішими, уважнішими, гарнішими, будете випромінювати радість і любов. Тож і світ навколо Вас теж почне змінюватися.

Нехай душа воскресне для любові! Христос Воскрес!

Тож нехай писанка, написана Вашими руками, стане символом, що несе в собі любов!

Летописец№ 4 (25), 2011

Поделиться: